Український антарктичний журнал http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj <p>Наукове фахове видання "Український антарктичний журнал"&nbsp; (УАЖ) – це науковий часопис, який публікує рецензовані матеріали.</p> <p>&nbsp;Періодичність видання – двічі на рік.</p> <p>Редакція наукового фахового видання "Український антарктичний журнал" бере у друк матеріали наукових статей, коротких повідомлень, &nbsp;оглядів на замовлення редколегії, рецензій.</p> <p>Наукове фахове видання "Український антарктичний журнал" публікує матеріали фундаментальних та прикладних досліджень, актуальних науково-технічних розробок, пов’язаних з вивченням Антарктики, Арктики і високогірних регіонів, які &nbsp;виконані українськими та іноземними вченими у наступних галузях науки:</p> <p>геологічній,</p> <p>геодезії та розробки корисних копалин,</p> <p>географічній,</p> <p>біологічній,</p> <p>хімічній,</p> <p>медичній,</p> <p>фізико-математичній,&nbsp;</p> <p>загальнотехнічній.</p> <p>&nbsp;</p> Державна установа Національний антарктичний науковий центр МОН України uk-UA Український антарктичний журнал 1727-7485 Комплексний магнітоваріаційний та тектономагнітний моніторинг сучасної геодинаміки західного схилу Антарктичного півострова http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/27 <p><strong>Мета роботи</strong> – дослідження ефективності та інформативності комплексу тектономагнітного та магнітоваріаційного моніторингу для вивчення сучасної геодинаміки Антарктичного півострова у районі Українська антарктична станція «Академік Вернадський» (УАС).</p> <p><strong>Методика.</strong> Методика робіт передбачає виконання довготривалих магнітоваріаційних спостережень на УАС, на основі яких розраховуються компоненти вектора електромагнітної індукції (вектор Візе) для геомагнітних варіацій у діапазоні 2,5—60 хв. Будуються ряди змін цих параметрів у часі. Тектономагнітні дослідження виконуються на стаціонарній мережі пунктів спостережень на Антарктичному геофізичному полігоні, на основі яких знаходять тектономагнітні аномалії — приріст локального магнітного поля між епохами спостережень (модуля повного вектора магнітного поля). Природа тектономагнітних аномалій, як правило, пов’язується зі змінами тектонічних напружень. Поєднання магнітоваріаційних і тектономагнітних спостережень дозволить підвищити достовірність тектонофізичної інтерпретації геофізичних і геологічних даних для вивчення сучасної динаміки Антарктичного півострова.</p> <p><strong>Результати.</strong> Проаналізовано та узагальнено результати тектономагнітних та магнітоваріаційних спостережень на УАС «Академік Вернадський» та Антарктичному тектономагнітному полігоні, отримані за 1998—2017 роки. Досліджено часові зміни параметрів електромагнітної індукції (вектора Візе) та локального геомагнітного поля. Виявлено аномальні ефекти в тектономагнітних варіаціях та часових змінах вектора Візе, викликані сейсмотектонічними процесами в літосфері регіону. Виконано порівняльний аналіз тектономагнітних та магнітоваріаційних даних та обґрунтовано можливість їх комплексування для здійснення моніторингу сучасних сейсмотектонічних процесів у районі УАС.</p> <p><strong>Висновки</strong>. Проведено спільний аналіз довготривалих багаторічних рядів тектономагнітного поля і магнітоваріаційних параметрів на УАС «Академік Вернадський». Виявлено кореляцію між тектономагнітними аномаліями на Антарктичному геодинамічному полігоні та аномальними ефектами у часових рядах вектора Візе. Комплекс тектономагнітного та магнітоваріаційного моніторингу є органічним і дозволяє у поєднанні з сейсмічним та іншими геофізичними методами отримувати надійну інформацію про геодинаміку регіону Антарктичного півострова.<br><br><br></p> В.Ю. Максимчук І.О. Чоботок Т.А. Климкович Р.С. Кудеравець Є.Ф. Накалов Ю.C. Отруба Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 3 19 10.33275/1727-7485.1(17).2018.27 Нові геофізичні дані про джерела і походження магнітної аномалії Тихоокеанського узбережжя (Західна Антарктика) http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/28 <p>Під час проведення сезонних робіт в українських антарктичних експедиціях (1997—2012 рр.) був виконаний значний обсяг геолого-геофізичних досліджень <strong>з метою</strong> отримання нових даних про розподіл глибинних неоднорідностей в структурах регіону, що дозволило побудувати комплексні геофізичні моделі та доповнити наявні уявлення про етапи формування та еволюції тектонічних структур Західної Антарктики поблизу Антарктичного півострова (AП). Нові геофізичні моделі земної кори були використані для вивчення можливої природи магнітної аномалії Тихоокеанського узбережжя (PMA) поблизу Антарктичного півострова.</p> <p><strong>Результати</strong> магнітних, сейсмічних і геоелектричних досліджень в районі Антарктичного півострова показали, що активні тектонічні процеси в мезо-кайнозої привели до формування магнітних джерел РМА уздовж краю АП. Просторову неоднорідність різних сегментів РМА можна пояснити різною глибиною, потужністю і магнітною сприйнятливістю окремих магнітоактивних тіл-джерел аномалій. Магнітоактивні джерела РМА в земній корі можуть бути обмеженими по глибині (до 8—10 км) і складатися з серії неоднорідно намагнічених тіл різного віку і складу. На форму аномалій РМА істотно впливають і численні локальні інтрузії, розташовані у верхній частині земної кори. В окремих сегментах РМА вони утворюють додатковий горизонт намагнічених тіл, пов’язаних з процесами молодого вулканізму в структурах континентальної окраїни.</p> <p><strong>Вис</strong><strong>новки.</strong> Проаналізовано матеріали геофізичних зйомок і геолого-геофізичні моделі земної кори і верхньої мантії, які дозволили виявити особливості будови, еволюції та геодинамічних процесів розвитку структур регіону, а також отримати нові дані про можливу природу РМА. Прийнята назва протяжної магнітної аномалії (РМА) може формально об’єднувати аномалії різного віку і походження. Окремі сегменти РМА пов’язані з процесами тектонічних перетворень на палео-границях Антарктичної плити і плити Скоша, а також з особливостями формування структур в зонах палеорифтів. Отримані геофізичні результати для різних PMA-сегментів можуть бути використані для узагальнення сучасних уявлень про джерела і походження цієї позитивної магнітної аномалії.<br><br></p> В.Д. Соловйов В.Г. Бахмутов І. М. Корчагін Т.П. Єгорова Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 20 31 10.33275/1727-7485.1(17).2018.28 Особливості сейсмічності в регіоні архіпелагу Аргентинські острови, обумовленої процесами айсбергоутворення http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/29 <p>Протягом року в регіоні розташування Української антарктичної станції «Академік Вернадський» (УАС)<br>реєструється досить велика кількість локальних та регіональних сейсмічних сигналів.</p> <p><strong>Метою</strong> роботи є визначення джерел їх генерації та динаміки режиму сейсмічності в районі розташування УАС. До отриманих за допомогою трикомпонентної цифрової сейсмічної станції Guralp CMG-40TDE даних застосовані поляризаційні методи визначення напрямків на джерела сигналів. В роботі запропонований алгоритм автоматичного виявлення сейсмічних сигналів та визначення їх параметрів.</p> <p><strong>Результатом</strong> робіт є проведення азимутально-часового розподілу зареєстрованих сигналів та встановлення джерел їх генерації. Отримані висновки, що основними джерелами сейсмічних сигналів навкруги Української антарктичної станції «Академік Вернадський» є розтріскування найближчих льодовиків архіпелагу, снігові обвали та лавини, процеси айсбергоутворення в результаті сходу в море найближчих до станції льодовиків Антарктичного півострову, основні з яких — льодовики Віггінса, Труз, Басей, Лей. Найбільшу кількість сигналів отримано саме від процесів айсбергоутворення, що можуть бути пов’язані із змінами клімату та навколишнього середовища. Подальшим продовженням робіт має стати аналіз змін режиму сейсмічності регіону протягом останніх десятирічь із залученням сейсмічних даних сусідніх антарктичних станцій, визначення зв’язку сейсмічності із змінами клімату. Найбільший інтерес спостереження за варіаціями темпів деструкції льодовиків в полярних районах можуть представляти для оцінки впливу коротко- і середньострокових змін клімату планети на навколишнє середовище. Сейсмічні спостереження є відносно дешевим, цілорічним та всепогодним інструментом для вирішення завдання спостереження за льодовиками, та явищами з ними пов’язаними.<br><br></p> О. І. Лящук Є.В. Карягін Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 32 39 10.33275/1727-7485.1(17).2018.29 Стислий огляд результатів георадарних досліджень льодовиків на островах Галіндез, Вінтер та Скуа (архіпелаг Вільгельма, Антарктика) за період квітень 2017 – січень 2019 http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/30 <p>В роботі представлені результати георадарних досліджень льодовиків на островах Галіндез(–64.24716W;–65.24992S), Вінтер (–64.25954W; –65.24944S) та Скуа (–64.26530W; –65.25309S) (архіпелаг Вільгельма, Антарктика).</p> <p><strong>Головною метою</strong> досліджень було виявлення шаруватої будови льодовиків, моніторинг внутрішніх неоднорідностей (тріщини, внутрішні канали та пустоти) та вимірювання товщини льоду.</p> <p><strong>Методи</strong>: дослідження льодовиків проводилось за допомогою георадарів VIY3-300 (300 МГц) та Zond 12-e (75 МГц). Георадар VIY3-300 представляє собою екрановану антену, яка призначена для роботи в контакті з поверхнею. Дипольна антена Zond 12-e призначена для роботи без контакту з поверхнею. Моніторингові дослідження внутрішньої будови здійснювались за допомогою георадара VIY3-300, а Zond 12-e переважно використовувався для виявлення границі між льодом та гірською породою. Моніторинг проводиться на одному льодовику на о. Галіндез, двох льодовиках на о. Вінтер та на двох льодовиках на о. Скуа. Моніторинг за допомогою георадара VIY3-300 проводиться кожного місяця на о. Галіндез з квітня 2017. Чотири рази проводилась зйомка на о. Вінтер: травень 2017, січень, травень та жовтень 2018. Чотири рази записано профіля на о. Скуа: травень та вересень 2017, січень-лютий та жовтень 2018. Моніторингові профіля записуються за однаковою траекторією (згідно координат GPS приймача) кожного разу. Для більш докладних досліджень протягом лютого-березня 2018 ділянки островів з льодовим покривом було пройдено сіткою профілів з відстанню 25 метрів між ними.</p> <p><strong>Результати</strong>: в льодовиках виявлено від 3 до 8 лінійних відбиттів, спостерігаються сезонні аномалії в структурі, неоднорідності спостерігаються ближче до краю льодовиків та максимально виявлена потужність льоду складає 35 метрів на о.Галіндез. Сезонні аномалії краще спостерігались у листопаді-січні 2017—2018 аніж протягом листопада-січня 2018—2019. Відбиття від границі лід-гірська порода краще видно на результатах з Zond 12-e, але шаруватість та внутрішня структура краще відображаються на даних з VIY3-300. Рекомендовано робити подальший моніторинг льодовиків на островах Галіндез, Вінтер та Скуа, щоб відслідкувати та передбачити їх подальші зміни. Продовження цих наукових спостережень є важливим, тому що зміни малих покривних льодовиків Західної Антарктики є індикаторами глобального потепління.<br><br></p> А. Чернов К. Ламстерс Я. Карус М. Кріеванс Ю. Отруба Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 40 47 10.33275/1727-7485.1(17).2018.30 Моделювання літньої циркуляції та розподілу температури і солоності влітку в морі Беллінсгаузена та на шельфі Антарктичного півострова http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/31 <p><strong>Метою дослідження</strong> є моделювання циркуляції та розподілу температури і солоності влітку в морі Беллінсгаузена та на шельфі Антарктичного півострова. Для моделювання застосовуються чисельні методи з використанням моделі SCHISM з неструктурованою трикутною горизонтальною сіткою та вертикальною локальною сігма-системою координат (LSC<sup>2</sup>). Для опису турбулентності використовувалась k-kl модель турбулентності. На поверхні океану задавалися потоки тепла, імпульсу та солі, які розраховувались за даними реаналізу ERA-Interim. На відкритих границях<br>вертикальний розподіл температури і солоності задавався згідно розрахунків реаналізу HYCOM. На західній відкритій границі були також задані відхилення рівня та вертикальний розподіл швидкості, розраховані за даними HYCOM. На відкритій східній границі розрахункової області задавалися умови випромінювання. В якості початкових умов також використовувались результати реаналізу HYCOM.</p> <p><strong>Результати</strong> моделювання полів течій, температури і солоності в період лютий-березень 2014 року порівнювались з доступними даними спостережень на шельфі Антарктичного півострова, включно з даними Української антарктичної експедиції. Розраховані вертикальні розподіли температури<br>і солоності на шельфі узгоджуються зі спостереженнями, зокрема, в положенні та величині мінімуму температури холодного проміжного шару в районі Аргентинських островів. Розрахунки показали, що головним компонентом циркуляції є Антарктична циркумполярна течія (АЦТ), яка переносить воду на схід. У АЦТ формуються декілька струменів, які втікають в протоку Дрейка, тоді як ланцюжок вихорів розділяє шельфову зону Антарктичного півострова та АЦТ. Влітку вздовж краю шельфу виникає спрямована на південь течія, викликана, в основному, великомасштабною<br>циркуляцією океану та полем вітру.</p> <p>Зроблено <strong>висновок</strong>, що формування зон підйому та опускання вод на шельфі Антарктичного півострова суттєво залежать від змін атмосферної циркуляції над морем Беллінсгаузена.<br><br></p> В. Мадерич К. Терлецька І. Бровченко А. Беженар Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 48 57 10.33275/1727-7485.1(17).2018.31 Про можливість зондування границь північного аврорального овалу за реєстраціями високочастотних сигналів на наддалеких радіолініях http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/32 <p><strong>Мета</strong>. Розробка метода дослідження динаміки екваторіальної границі нічної сторони північного аврорального овалу за даними реєстрацій розсіяних сигналів на наддалекій радіолінії.</p> <p><strong>Методи.</strong> Спектральний, часовий і частотно-часовий аналіз ВЧ сигналів станцій служби точного часу, що реєструються на Українській антарктичній станції (УАС) «Академік Вернадський». Виділення просторової моди сигналів, розсіяних на плазмових неоднорідностях високоширотної іоносфери північної півкулі. Розроблена методика ґрунтується на вимірюванні доплерівського зсуву частоти та часу групового запізнювання радіосигналу.</p> <p><strong>Результати.</strong> За характеристиками розсіяних ВЧ сигналів станцій точного часу, зареєстрованих на УАС, представляється можливим вивчати динаміку екваторіальної границі нічної частини північного аврорального овалу.</p> <p><strong>Висновки.</strong> При реєстрації ВЧ сигналів станції РВМ (55,75° пн. ш., 37,64° с. д.) на УАС (65,25° пд. ш., 64,27° з. д.) вдається виділити моду, розсіяну на неоднорідностях високоширотної іоносфери північної півкулі.&nbsp; Запропоновано методику діагностики екваторіальної границі аврорального овалу за даними спостережень на УАС розсіяних радіосигналів станцій служби точного часу. Використання таких станцій в якості джерел пробного випромінювання є досить зручним для діагностики іоносфери, оскільки вони мають ряд переваг, серед яких мала відносна частотна нестабільність задаючих генераторів; слабконаправлені антени та досить потужні передавачі, завдяки чому їх сигнали можна реєструвати в різних областях земної кулі; безперервна робота за заздалегідь відомим розкладом і, нарешті, той факт, що вони одночасно випромінюють на декількох частотах, що розширює можливості їх діагностичного використання. Даний підхід не вимагає додаткових передавальних пристроїв і дорогих антенних систем. Регулярні вимірювання за запропонованою схемою дозволяють вести моніторинг авроральної іоносфери, що згодом дасть можливість уточнювати існуючі моделі її поведінки.<br><br></p> О. В. Чаркіна А. В. Залізовський Ю. М. Ямпольський Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 58 64 10.33275/1727-7485.1(17).2018.32 Загальний вміст озону над антарктичною станцією «Академік Вернадський»: наземні та супутникові вимірювання http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/33 <p><strong>Мета.</strong> Проаналізувати зміни загального вмісту озону над антарктичною станцією «Академік Вернадський» (до 1996 р. станція Фарадей) за довгостроковими наземними та супутниковими рядами даних. Дослідити розбіжності між даними різних інструментів.</p> <p><strong>Методи</strong>. Візуалізація даних з подальшим аналізом та статистичною обробкою рядів загального вмісту озону за вимірюваннями на спектрофотометрі Добсона на станції «Академік Вернадський» та супутниковими інструментами OMI, GOME2a, GOME2b та SCIAMACHY.</p> <p><strong>Результати</strong>. Супутникові та наземні вимірювання загального вмісту озону в стратосфері над станцією «Академік Вернадський» підтвердили стабілізацію озонового шару з початку 2000-х років. Британські спостереження на станції Фарадей продемонстрували, що максимум загального вмісту озону протягом 1950–1970 рр. спостерігався навесні, аналогічно північній півкулі, а різке зниження загального вмісту озону протягом серпня–жовтня 1980–1990 рр. суттєво змінило загальний сезонний озоновий цикл і є наслідком впливу озонової діри. В даній роботі було проаналізовано супутникові та модельні дані на основі супутникових вимірювань. Було показано, що типові розбіжності між моделлю озонового моніторингу (OMI) та щоденними вимірюваннями на спектрофотометрі Добсона станції «Академік Вернадський» знаходяться в межах близько 20 DU. Великі відхилення зустрічаються рідко, і спостерігаються переважно на початку і в кінці спостережного сезону. Також були розраховані сезонні середні та стандартні відхилення відмінностей моделей від спостережень на спектрофотометрі Добсона, які свідчить про гіршу відповідність моделі ОМІ з даними спектрофотометра Добсона протягом окремих років, зокрема 2009–2010 років.</p> <p><strong>Висновки</strong>. Як наземні, так і супутникові вимірювання загального вмісту озону в стратосфері над станцією Фарадей/«Академік Вернадський» продемонстрували загальне зменшення вмісту озону протягом 1980–1990 рр. навесні з подальшою стабілізацією починаючи з 2000-го року. Порівняння між наземними даними та моделями на основі супутникових вимірювань, свідчить про кращу відповідність результатів вимірювань на спектрофотометрі Добсона та GOME2 відносно порівняння з даними ОМІ. Визначено, що індивідуальні вимірювання на спектрофотометрі Добсона в деякій мірі недооцінюють загальний вміст озону на початку спостережного сезону, коли сонячні зенітні кути досить великі, а загальний вміст озону є низьким.<br><br></p> А. В. Грицай Г.П. Міліневський О. І. Іваніга Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 65 72 10.33275/1727-7485.1(17).2018.33 Комплексна характеристика району Аргентинських островів та острова Галіндез (Морська Антарктика) як полігону для вивчення динаміки наземної рослинності http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/34 <p><strong>Мета дослідження</strong> — узагальнення базової інформації про регіон Аргентинських островів і детальна характеристика наземних біотопів і ландшафтних елементів, поверхневих вод, загальної рослинності для обраного нами як дослідний полігон острова Галіндез упродовж сезонів 2014, 2016, 2017 рр. Охарактеризовано також залежність поширення окремих рослинних угруповань від впливу тварин та антропогенного фактору. В роботі ми застосували низку польових методів дослідження та картування за допомогою програми ArcGIS.</p> <p><strong>Результати</strong>: показано, що всі типи рослинності поширені переважно на елементах рельєфу, які вивищуються над рівнем снігу та льоду, і, відповідно, втаюють влітку, а подекуди не вкриваються шаром снігу і взимку. Залежно від різних чинників, а саме – висоти рельєфу, експонованості до сонця, тривалості безсніжного періоду, вологості, віддаленості від моря, надходження органіки від птахів, формуються різні типи рослинності: від вимогливих до тривалості вегетаційного періоду угрупувань за участю судинних рослин до дифузного покриву накипних лишайників, які є найвитривалішими до довгого перебування під снігом. Наразі в районі Аргентинських островів загалом і на острові Галіндез зокрема, спостерігається експансія пінгвіна <em>Pygoscelis papua </em>(Spheniscidae), що вже призвело до деградації характерних для регіону типів рослинності в місцях виникнення колоній. Обмежене надходження органіки від морських птахів сприяє розвитку помірно нітрофільних угруповань, а використання деякими з птахів рослин та лишайників в якості гніздового матеріалу призводить до подальшого поширення рослинності в регіоні. Найбільша антропогенна трансформація екосистем в регіоні пов’язана зі зведенням комплексу станції. Встановлено формування популяцій <em>Deschampsia antarctica</em> (Poaceae) в умовах захисту спорудами станції та колонізація деякими видами накипних лишайників споруд станції британського періоду 1954—1996 рр.</p> <p><strong>Висновки</strong>: для вивчення наслідків кліматичних змін та збереження недоторканості цінних перигляціальних ландшафтів та рослинності як острова Галіндез, так і району Аргентинських островів загалом, необхідні: продовження моніторингу впливу природних і антропогенних чинників на рослинність регіону; обмеження наукового збору зразків рідкісних видів, зокрема <em>Colobanthus quitensis</em> (Caryophyllaceae); створення нових природоохоронних територій з режимом заповідності (пасивної охорони, Ia IUCN) на основі виділення ділянок з найвищим рівнем біорізноманіття цінних для моніторингу в умовах невтручання; додаткова роз’яснювальна діяльність щодо цінності та вразливості наземних екосистем регіону.<br><br></p> І. Парнікоза А. Березкіна Є. Моісеєнко В. Маланчук В. Кунах Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 73 101 10.33275/1727-7485.1(17).2018.34 Розподіл антарктичної чашечки Nacella concinna (Nacellidae) на підводних ландшафтах протоки Міік, Аргентинські острови, земля Грейама http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/35 <p><strong>Мета.</strong> З’ясувати закономірності розподілу молюска <em>Nacella concinna</em> (Nacellidae) в акваторії архіпелагу Аргентинські острови (протока Міік).</p> <p><strong>Методи.</strong> Використані морфометричні, статистичні, картографічні методи, а також геоінформаційні технології.</p> <p><strong>Результати.</strong> Проаналізовано закономірності розподілу молюсків на різних трансектах з урахуванням їх морфометричних характеристик — довжини раковини, ваги молюска, щільності поселення. Встановлено, що розподіл субпопуляцій <em>Nacella concinna</em> не має будь-яких видимих строгих закономірностей. На різних трансектах на незначному віддаленні, морфометричні характеристики молюсків у вибірках розподіляються як за класичними, так і не за класичними моделями. Для трансекти МК1 показана класична модель розподілу морфометричних характеристик — зі збільшенням щільності поселення молюска морфометричні характеристики молюсків (довжина раковини і вага молюска) мають тенденцію до зменшення. Для трансекти МК2 показана некласична модель розподілу, де зі збільшенням щільності поселення молюска морфометричні характеристики молюсків (довжина раковини, вага особини) також збільшуються. Для трансекти МК3 також показана класична модель розподілу, але характерною особливістю є збільшення щільності поселення молюска до 5 метрів глибини і поступове зниження щільності поселення до глибини 20 м. Побудовані геоінформаційні моделі розподілу популяції <em>Nacella concinna</em> за глибинами в акваторії Української антарктичної станції «Академік Вернадський».</p> <p><strong>Висновки.</strong> Вперше для зазначеного регіону створено карти розподілу популяції молюска<em> Nacella concinna</em>, а також описані окремі субпопуляції з їх розмірними класами в акваторії архіпелагу Аргентинські острови.<br><br></p> А. Є. Березкіна М. Ю. Шрестха О.І. Сінна Д.В. Шмирьов А. Ю. Утєвський Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 102 112 10.33275/1727-7485.1(17).2018.35 Зміни поведінки тюленя Уеддела Leptonychotes weddellii (Phocidae) на початковому етапі онтогенезу http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/36 <p><strong>Мета.</strong> Аналіз зміни добової активності тюленя Уеддела впродовж перших двох тижнів життя.</p> <p><strong>Методи.</strong> Використано методику «бюджету часу», з фіксацією тривалості окремих зразків поведінки (годівля, пізнавально-рухова активність, сон) кожної 5-ї доби, починаючи з 2-ї доби життя.</p> <p><strong>Результати.</strong> Співвідношення часу, затраченого на різну поведінкову активність впродовж 2-ї, 7-ї та 12-ї доби життя змінюються за рахунок зменшення тривалості годівлі (з 30 до 24 та до 14 %) і паралельно – збільшення пізнавально-рухової активності (з 28 до 35 та до 46 %). Тривалість сну змінюється неістотно (з 42 до 41та до 40 %). В перші дні життя окремі поведінкові паттерни характеризуються короткотривалістю, частою зміною черговості та хаотичністю. Надалі усі фази поведінки стають довшими, у більшості випадків – безперервними та послідовними. Зокрема, початок та закінчення сну співвідноситься з найбільш тривалими проміжками годівлі. На 17-у добу життя у щеняти знову спостерігається дисбаланс поведінкових паттернів, зумовлений тривалим перебуванням під водою та фрагментарними контактами з самицею. Між тим, тривалість кормової поведінки, пов’язаної з лактацією скорочується до 5 %, а пізнавально-рухової активності (у т. ч. перебування під водою) – збільшується до 82 % (тривалість сну охоплює 13 % загального бюджету часу). Таким чином, освоєння водного простору, ймовірно, пов’язано зі здобуванням їжі, що компенсує зменшення обсягів споживання молока.</p> <p><strong>Висновки</strong>. Дослідження «бюджету часу» щеняти тюленя Уеддела доводять їх достовірність лише до початку контакту з водним середовищем (11—15 день від народження). Візуалізація спостережень обмежується конкретним локалітетом (місцем народження тюленяти), що не виключає імовірності прояву бодай-яких поведінкових паттернів, як під водою, так і в іншому місці над поверхнею криги.<br><br></p> В. Смаголь А. Джулай Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 113 118 10.33275/1727-7485.1(17).2018.36 Розмноження тюленя Уедделла Leptonychotes weddellii (Phosidae) в акваторії архіпелагу Аргентинські острови http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/37 <p><strong>Мета</strong>. Дослідити розмноження<em> Leptonychotes weddellii</em> (Phocidae) в акваторії архіпелагу Аргентинські острови.</p> <p><strong>Методи.</strong> Облік <em>L. weddellii</em> проводили на островах архіпелагу маршрутним методом з оглядом місць ймовірного знаходження тюленів. Переходи до островів, у залежності від льодової ситуації, погодних умов, здійснювали по морському льоду або з використанням човна. Ідентифікацію<em> L. weddellii</em> проводили згідно загальноприйнятої методики.</p> <p><strong>Результати.</strong> У вересні—жовтні 2015 р. в акваторії архіпелагу Аргентинські острови встановлено п’ять осередків розмноження <em>L. weddellii.</em> У першому осередку (острови Троє Поросят) виявлено пологи у п’яти самок, у другому (околиці старої англійської станції) зареєстровано народження 4 тюленят, третьому (острови Форджі) — 4, четвертому (острови Блек Леопард) — 8, п’ятому (острови Гротто — Корнер — Уругвай) — 11 тюленят. Шостим осередком ймовірно були острови Бархани. Протягом періоду дослідження зареєстровано понад 76 % самок з приплодом і близько 24 % без тюленят. Спостереження свідчать, що самки заздалегідь припливають в акваторію архіпелагу для подальшого розмноження. Встановлено, що в шести самок пологи відбулися через добу після їх появи на березі острова або льодовому покриві, деякі самки народжували малят після чотирьох, шести і навіть семи діб. Протягом вересня—жовтня 2015 р. понад 50 % самок народжували на льодовому покриву, але на відстані, яка не перевищувала 10—15 м від узбережжя. Народження малят на істотній відстані від берега острова реєстрували рідко.</p> <p><strong>Висновки</strong>. Весною 2015 р. вперше самку при пологах зареєстровано у першій декаді вересня, в останнє — у другій декаді жовтня, максимальну кількість пологів виявлено у третій декаді вересня. Період розмноження тривав 38 діб. Зареєстровано пологи у 32 самок, які народили 18 самців і 14 самок. Чисельність тюленят була більшою, ніж в попередні роки, відсутня післяпологова смертність і не зареєстрована смертність молодняка. Проведені дослідження дають змогу оцінити чисельність та структуру популяції виду в акваторії архіпелагу Аргентинські острови. Однак потребують подальшого вивчення деякі питання біології тюленя Уедделла у період розмноження, зокрема: просторово-часове поширення, еміграційні та імміграційні процеси в акваторії архіпелагу, які пов’язані з льодовою ситуацією, наявністю корму та розмноженням.<br><br></p> П. Б. Хоєцький Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 119 129 10.33275/1727-7485.1(17).2018.37 Особливості хронології й успішності розмноження пінгвінів Pygoscelis papua та P. аdeliae (Spheniscidae) в районі архіпелагу Вільгельма (підрайон CCAMLR 48.1) http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/39 <p><strong>Мета.</strong> Дослідити якісні зміни в оселищах двох найпоширеніших видів пінгвінів на архіпелазі Вільгельма <em>Pygoscelis papua</em> та<em> P. adeliae</em> (Spheniscidae) у підрайоні CCAMLR 48.1 під впливом зміни клімату та промислу криля.</p> <p><strong>Методи.</strong> Щоб мінімізувати людський вплив на успішність розмноження й виживання пташенят та уникнути чинник турбування пінгвінів, використано новий спосіб спостереження за розмноженням пінгвінів з використанням фотокамер, які встановлені в колоніях пінгвінів. Було встановлено терміни появи в колонії, копуляції, відкладання яєць, вилуплення пташенят та формування ясел. Цей метод було вперше використано в рамках міжнародного проекту CEMP “Створення мережі камер CEMP в підрайоні 48.1”. Проект триватиме більш ніж п’ять років. Також проводили візуальні спостереження за птахами.</p> <p><strong>Результати</strong>. За останнє десятиліття гніздовий ареал P. papua змістився на південь майже на 30 км, у результаті пінгвіни утворили шість нових гніздових колоній. Щорічна успішність розмноження<em> P. papua</em> на острові Пітерман становила від 0,87 до 1,58 пташенят на гніздо протягом дев’яти сезонів cпостережень у 2003—2017 рр. У 2017/16 рр. відзначено 1,27 пташенят на гніздо; це низький рівень успішності розмноження порівняно з іншими сезонами. Успішність розмноження <em>P. adeliae</em> була більш стабільною, за шість сезонів спостережень (від 1,11 до 1,42); з найвищим показником у 2003/04 рр. З’ясовано спектр живлення<em> P. papua</em>.</p> <p><strong>Висновки</strong>. На території архіпелагу Вільгельма відмічені зміни в оселищах пінгвінів. Встановлено, що на початку ХХІ століття ареал гніздування <em>P. papua</em> значно розширився, ймовірно, через потепління клімату в регіоні. Показано, що <em>P. papua</em> є більш екологічно пластичним видом, ніж <em>P. adeliae</em>. Відомо, що успішність розмноження хижаків, таких як пінгвіни, може бути використано як індикатор статусу нижчих трофічних рівнів, оскільки антарктичний криль <em>Euphausia superba</em> (Euphausiidae) є основним об’єктом харчування пінгвінів (84 %) у районі архіпелагу Вільгельма. Ми пропонуємо модель ключових елементів для якісного та кількісного аналізу змін екосистеми Аргентинських островів базованої на крилю. Майбутній розвиток моніторингу гніздових колоній пінгвінів з використанням мережі Camera Network CEMP в рамках ККАМЛР буде значною мірою сприяти оцінці реальної доступності здобичі. Результати дослідження успішності розмноження <em>P. papua</em> та <em>P. adeliae</em> можуть бути використані (1) у розробці стратегії управління промислу криля в ККАМЛР для раціонального використання морських природних ресурсів Антарктики; (2) розробці моделі розселення для прогнозування екологічних ризиків через зміни клімату для обох видів пінгвінів.</p> І. В. Дикий Г.П. Міліневський О. Л. Савицький Д. Г. Луценко П. Б. Хоєцький М. Ф. Весельський В. М. Смаголь Є. О. Дикий А. О. Джулай Й. В. Царик К. М. Назарук А. Т. Затушевський А. О. Сімон М. А. Теліпська Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 130 147 10.33275/1727-7485.1(17).2018.39 Комбінований метод організації сховища даних антарктичних досліджень http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/41 <p><strong>Мета</strong> описаного у статті дослідження – вирішення задачі створення сховища антарктичних даних, що забезпечить зберігання усієї інформації за всіма напрямками досліджень, що проводяться в Державній установі Національний антарктичний науковий центр МОН України (ДУ НАНЦ) та суміжних організаціях. У роботі розглянуто оптимальні способи зберігання даних досліджень ДУ НАНЦ а також проведено огляд методів та відповідних засобів реалізації сховищ даних, що дозволяє виділити та описати можливі варіанти реалізації сховищ антарктичних даних. Запропоновано систему критеріїв за якими доцільно оцінювати кожен з методів. В основу системи покладено вимоги до параметрів сховища антарктичних даних, які виділені в результаті аналізу різнорідності типів, форматів та видів даних антарктичних досліджень.</p> <p><strong>У результаті</strong> запропоновано три способи: локальне сховище, віддалене сховище, хмарне сховище, які відрізняються економічними витратами, доступністю, об’ємами пам’яті, безпекою, надійністю збереження даних. Зважаючи на результати проведеного аналізу, можна вважати, що використання хмарного сховища є оптимальним для організації сховища антарктичних даних. Також доцільним є комбінований варіант організації сховища, який передбачає інтеграцію локального сховища та хмарного сховища. У такому випадку недоліки локального сховища можуть бути зменшені за рахунок розміщення певної кількості ресурсів в хмарі. Залежно від обраного типу сховища реалізовується зв’язок з програмним продуктом SharePoint 2013, на якому побудований Національний центр антарктичних даних.<br><br></p> Н. А. Юшко Р. Л. Новогрудська Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 148 156 10.33275/1727-7485.1(17).2018.41 Антарктична бібліографія України: публікації 2016–2018 рр. http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/42 <p><strong>Метою роботи:</strong> є здійснення моніторингу сучасної національної наукової літератури з проблем дослідження Антарктики, передусім, як елементу системного інформаційно-бібліографічного та наукометричного супроводу реалізації державних науково-технічних програм.</p> <p><strong>Методи:</strong> бібліографічний пошук, наукометричний аналіз, бібліометричний аналіз, вебометричний аналіз, експертний аналіз. В якості джерел інформації для укладання бібліографії були використані українські наукові журнали, збірники наукових праць і реферативні видання, наукові звіти за проектами виконання завдань і заходів Державної цільової науково-технічної програми проведення досліджень в Антарктиці на 2011-2020 роки, а також національні (“Наукова Україна”, “Бібліометрика української науки”, “Наукова періодика України” та ін.) та зарубіжні (“Scopus”, “Google scholar”, “e-Library” та ін.) бібліографічні бази даних.</p> <p><strong>Результати</strong>: У статті представлено результати бібліографічного пошуку та наукометричного аналізу наукових праць українських учених і фахівців, опублікованих у вітчизняних і зарубіжних виданнях, а також у матеріалах міжнародних органів системи Договору про Антарктику в 2016–2018 роках. Наведено бібліографічні описи 353 публікацій, основну частину яких складають статті в періодичних виданнях (143 описи) та матеріали конференцій і симпозіумів (162 описи). Бібліометричний аналіз отриманих даних свідчить про стабільну позитивну динаміку публікаційної активності українських дослідників та їх значного внеску у світові дослідження Антарктики. Помітним є зростання числа публікацій у вітчизняних і зарубіжних наукових виданнях, що індексуються в бібліографічній базі даних “Scopus”. За даними порталу наукової періодики Національної бібліотеки України ім. В. І. Вернадського НАН України визначено рівень актуальності публікацій в Українському антарктичному журналі (2007–2017 рр.). Виявлено, що статті бібліографічної й наукометричної спрямованості входять до топгрупи публікацій в журналі і мають позитивний тренд попиту користувачів.</p> <p><strong>Висновки</strong>: Представлений у статті список поточної бібліографії доповнює і продовжує бібліографію вітчизняних публікацій за 2007–2015 рр., що була презентована у попередніх випусках «Українського антарктичного журналу» (2009, 2010, 2012, 2016 рр.). Наведені бібліографічні описи створюють фактографічну базу для наукометричного та експертного аналізу тенденцій розвитку і результатів досліджень вітчизняних учених і фахівців та визначення внеску України у сучасні дослідження Антарктики. Отримані дані свідчать про доцільність подальшого здійснення бібліографічного супроводу Державної програми проведення досліджень України в Антарктиці та регулярної публікації поточної й ретроспективної національної антарктичної наукової бібліографії.<br><br></p> Н. Г. Віденіна В. П. Рибачук А. П. Федчук С. І. Примаченко Н. С. Петренко Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 157 184 10.33275/1727-7485.1(17).2018.42 Оптимізація критеріїв відбору і планування природоохоронних районів Антарктики http://uaj.uac.gov.ua/index.php/uaj/article/view/43 <p><strong>Метою роботи</strong> є узагальнення практики застосування критеріїв відбору, принципів і пріоритетів, визначених на підставі правових актів Системи Договору про Антарктику, і розроблення на цій основі науково-обґрунтованих шляхів створення ефективної і репрезентативної системи районів природоохоронних Антарктики.</p> <p><strong>Методика</strong>. Застосовано порівняльно-правовий метод та метод тлумачення правових норм для аналізу міжнародно-правових актів, які складають основу природоохоронного режиму Антарктики. Окремо проаналізовано звітні, робочі та інформаційно-довідкові матеріали щорічних Консультативних нарад Договору про Антарктику та їх робочого органу – Комітету з охорони навколишнього середовища.</p> <p><strong>Результати</strong>. Проаналізовано визначення поняття природоохоронних районів у міжнародному та регіональному контекстах, завдання і принципи просторової охорони і управління наземного і морського середовища у районі дії Договору про Антарктику. Систематизовано критерії відбору та попередньої оцінки потенційних районів, які потребують особливого режиму охорони різної категорії, а також критерії екологічного ризику та практичної здійсненності. Показано, що подальшу оптимізацію розвитку мережі охоронних районів доцільно здійснювати на основі методу поетапного системного природоохоронного планування, який дозволяє створити комплексний і науково-обґрунтований режим комплементарних районів особливої охорони і управління із забезпеченням трьох ключових принципів: комплексності (охоплення як наземного так і морського середовища, а також районів, які зазнали антропогенного впливу і районів, незмінених людиною); репрезентативності (узгодженості із результатами еколого- та біогеографічного районування, виконаного на базі максимально повних просторових даних з біорізноманіття); та адекватності (вибору, залежно від конкретизованих природоохоронних завдань, найбільш доцільної категорії району – від суворої охорони до районів багатоцільового використання на базі функціонального зонування).</p> <p><strong>Висновки.</strong> Отримані узагальнення і рекомендації покликані надати науково-методичне забезпечення планування ефективної і всеохоплюючої системи просторової охорони і управління для району наукових інтересів України в Антарктиці.</p> <p>&nbsp;</p> А. П. Федчук Авторське право (c) 2019-06-03 2019-06-03 1(17) 185 200 10.33275/1727-7485.1(17).2018.43